Славетний командир УПА – Дмитро «Скуба» Гах

10 жовтня 1919 року, у перший рік польської окупації західноукраїнських земель, у Хриплині, в свідомій Українській родині Гахів народився хлопчик, якого назвали Дмитром. Його батько Микола, який працював на залізниці, і мати Софія виховували дітей з вірою у Господа, вчили бути чесними і справедливими. У Дмитра були брати Василь (1910 р.н., який під час Другої світової війни загинув у Польщі) і Петро (1922 р.н.) та сестри Параска (1912 р.н.), Євдокія (1925 р.н.), Настя (1928 р.н.) і наймолодша Ганна (1931 р.н.).

На жаль, про дитячі та юнацькі роки Дмитра знаємо мало. Але достеменним є те, що жорстоке нищення поляками українства зробило юнака незламним патріотом своєї землі, несхитним борцем за її волю. Після закінчення школи працював на залізничній станції скріплювачем вагонів. Мабуть, ще за Польщі вступив в ОУН. У 1940 році був схоплений облавою і мобілізований до червоної армії. У російському місті Калузі служив командиром танка.

У перші дні німецько-радянської війни потрапив на фронт, але його військова частина була оточена і захоплена в полон. У таборі військово-полонених випадково зустрівся з своїм земляком Бурдою (майбутній сотенний УПА «Шрам») і з його допомогою був звільнений.  Мабуть, Дмитро видавав себе за галицького німця (адже прізвище було подібне до німецького)  і пройшов офіцерський вишкіл в одній із частин  німецької армії. Там він став обер-лейтенантом і якийсь час воював з червоною партизанкою в Польщі. Надалі його доля тісно переплелась з героїчною УПА.

Десь в кінці 1942 року помер батько. Родина телеграмою повідомила про це Дмитра, але німці його на похорон не відпустили. Приїхав він у відпустку аж у травні 1943 року. Саме тоді над галицькою землею пронісся клич: «До зброї!». Наскоро змобілізовані збройні відділи повстанців з кількох областей прямували в Карпати,  для того щоб поставити заслін гітлерівцям та червоним бандам.  Вони стали початком могутньої сили українського народу – УПА. Дмитро не міг залишитися осторонь цього героїчного руху і теж вирішив іти в гори. Проте в Хриплин з ним прибули два охоронці, один з них був добре «вишколений» німецький офіцер. Він був приставленим до нього таємним агентом фашистський спецслужб. Щоб не постраждала від німців родина треба було якось перехитрити агента. Дмитро скористався тим що зв’язковою в підпіллі працювала його сестра Євдокія «Сюзанна», і увійшов у контакт з повстанцями. Вони вирішили зінсценізувати напад на потяг, який прямував на східний фронт. Десь під Коломиєю ешелон, у якому їхав обер-лейтенант Гах, був обстріляний партизанами. Були вбиті і поранені, а Дмитро безслідно зник. Про це повідомили листом його родину німецькі охоронці, які щасливо добралися до своєї військової частини. Цей лист потім врятував рідних Дмитра Гаха від німецької розправи. Коли всіх вивели на двір і пошикували перед хатою для розстрілу, перекладач ще раз спитав, де Дмитро. Мати подала їм того листа, і гестапівці забрались до Станіслава. А «Скуба» (таке псевдо вибрав собі Дмитро) разом з молодшим братом Петром «Вороном» опинився серед повстанців.

У підгірському селі Бані-Березові під лісом проживали ще нежонаті брати Лазаровичі – Іван та Степан.  Однієї ночі їх розбудив станичний Микола Лазарович «Бистрий», і до хати увійшло декілька людей. Старшим з них був високим на зріст, гарний на вроду повстанець, який відрекомендувався коротко: «Скуба».

На деякий час вони залишилися квартирувати у хлопців. Ночами через зв’язки сюди прибували і прибували молоді люди . За два тижні сформувався загін повстанців.  Десь близько 20 вояків під командою «Скуби» відбули у Космач. Вони приєднались до чоти «Богуна» ( Олександра Луцького), і через кілька днів усі пішли далі в гори.

Пологі важкодоступні карпатські схили на 17-му кілометрі Микуличинської вузькоколійки, назва яких Збанули, стали місцем створення ви шкільного табору молодших офіцерів УПА. Керівником його був призначений Теодор Степанович «Кропива», який народився у священичій родині в Кутах 1885 року. За Австрії у Відні він закінчив офіцерську кавалерійську школу, а потім – військову академію і став офіцером УГП високого рангу. Розробляв статути та інструкції для УПА, навчав військового устрою та дисципліни, тобто всього того, що знав сам. До табору прибували добровольці. З них зорганізувався цілий курінь «Чорні Чорти». Навчав новобранців воєнного ремесла також вишколений у Німеччині  та Радянській армії чотовий «Скуба».

Німці, довідавшись про курінь, вирішили стерти його з лиця землі. Але повстанська розвідка завчасно виявила наміри ворога. Сотня «Козака» зайняла оборону з боку Космача. Від Микуличина шлях ворогу заступила сотня «Липея». Першими пішли німці з Космача. Втративши кількох солдатів разом з командиром батальйона, переслідувані повстанцями, ганебно втекли. Друга група наступала з Микуличина. «Козак», відігнавши космацький батальйон, повернув своїх хлопців проти них, а «Липей» навмисне пропустивши карателів в напрямку табору, зайшов з тилу і затиснув німців у смертельний обруч. Вони були розгромлені. Третя група, що ішла з Березова, наступати не наважилась.

Понад місяць шваби не виявляли наміру ліквідувати табір УПА, де вишкіл проходив згідно з планами і графіками. Аж у кінці жовтня вирішили розправитися з непокірним «Бранденбургом» (так німці називали табір повстанців). Розвідка донесла, що ворог має десятикратну перевагу над повстанцями, тому було вирішено табір розформувати, і він з усім майном заздалегідь відбув на Волову, а курінь, розділившись на дві частини, передислокувався у Чорний Ліс та Жаб’є.

Чота «Скуби» повернулася на попередню базу в Баню-Березів. По 8-10 хлопців розквартирувалися у крайніх хатах під самим лісом. Дізнавшись про це, німці підпалили кілька будинків, і повстанці перебралися в космацькі ліси. По дорозі Космач-Коломия вони знищили чотири тяглові авто та близько 70 гітлерівців. Власних втрат не було.

На окраїні Космача «Скуба» створив новий вишкіл на 160-180 людей. Настала зима, хлопці мерзли в холодних луб’яних колибах, проте в таборі панували винятковий порядок і дисципліна. Після руханки щоранку шикувались до спільної молитви: «Боже великий, творцю Всевишній, на нашу рідну землю споглянь, ми будем вірні твоєму завіту, вислухай наших благань. Народ в кайданах, край у руїні, навіть молитись ворог не дасть, Боже великий, дай Україні силу, і волю, і власть!». Присягу на вірність України вишколені повстанці склали на початку 1944 року та стали боєздатною сотнею. «Скуба» сам підбирав фізично сильних, найвідважніших добровольців. А в його охороні були тільки високі на зріст повстанці. Тож не дивно, що сотня відразу завоювала славу елітної, чи не найпоказовішої в Карпатах. Першими чотовими цієї сотні стали «Боровий», «Буйтур» та «Білий». Спочатку сотня Дмитра «Скуби» Гаха звільнила з каторжної праці 300 наших людей, які видобували руду під горою Піп Іван. Треба було бути справді талановитим командиром, щоб виграти бій з німцями, які були укріплені дзотами. Їх «Скуба» взяв всього за дві години бою. При цьому 26 німців загинуло, 15 отримали поранення, решта здалися в полон.

Сотня «Скуби» провела переможні бої з німцями також у Кутах, Кривобродах, Космачі. Тим часом в Карпати підкочував фронт. На зміну одному «визволителю» повертався другий – Червона армія. На початку березня 1944-го року фронт стабілізувався на лінії Косів-Коломия-Тернопіль і набрав затяжного характеру, який тривав понад три місяці. Карпати обороняла перша угорська армія. Мадяри грабували місцеве населення, нізащо розстрілювали, як і під час Першої світової війни. Але, то були вже не ті часи, коли галичани були беззахисні. Ще 27-го січня 1944 року за наказом головного штабу УПА всі відділи повстанців були реорганізовані на оперативну групу УПА-Захід. У Військовій Окрузі «Говерля» , яка включає в себе Буковину, Закарпаття, частину Дрогобицької і Станіславської областей, діяло тоді не менше 38 сотень УПА загальною чисельністю близько 6 тисяч стрільців та командирів. З цією силою, що стала на захист цивільного населення, мадяри змушені були рахуватись. Журналіст Василь Пожоджук, родом з Космача, згадував: «Скуба»  був частим гостем у нашому домі в Космачі. Одного разу прибігає до нас парубок із Пилип і каже: «Друже сотенний, зі сторони Пилип угорські вояки ведуть велику колону полонених москалів і простих наших людей в довгих кожухах!» Командир розпорядився негайно вислати розвідку і доповісти, кого конвоюють мадяри. Коли розвідники повернулися, «Скуба» разом з чотою повстанців побіг попід ліс і зробив засідку на дорозі, що веде з Космача до Коломиї. Він здогадався, що полонених конвоюють через Космач у штаб дивізії угорців, який був у Березовах. Тільки-но колона полонених вийшла на прямий відтинок шляху, як тут ударили скоростріли і кілька конвоєрів упало з коней. Упало також і декілька піших. Три вояки на конях, що їхали ззаду колони, кинулися навтьоки до лінії фронту в Шешори. Решта піших конвоєрів підняли руки вгору.

Полоненими виявилися 40 червоноармійців і майже сто селян села Пилипи. Як з’ясувалось червоноармійці  намагались прорвати лінію фронту на ділянці цього села. Але мадяри атаку відбили, захопивши солдат у полон. Їх, а також пилипівських селян, повели до штабу армії, бо хтось із селян, мовляв, показав совітам вигідне місце для прориву оборони. «Скуба» промовив до полонених червоноармійців: «Ви вільні! Хто хоче виборювати волю України, залишайтеся з нами. А хто бажає повернутися назад, поможемо у відповідному місці перейти лінію фронту». З гурту вийшло кілька солдатів з Східної України і стали біля стрільців. Решту переправили через лінію оборони, а селяни повернулися додому.

Після кількох таких сутичок мадяри таки визнали УПА господарем української землі, і обидві сторони уклали в Космачі таємну угоду про ненапад та постачання мадярам провізії та зброю і амуніцію. З нашого боку угоду підписали командир ТВ-21 «Гуцульщина» «Козак» та «Скуба». Посередником був парох Середнього Березова о.Тимощук.

Влітку 1944 року сотня «Скуби» перейшла лінію фронту і опинилася в тилу Червоної армії, де діяли жорстокі і безпощадні «заградітєльниє отряди» НКВС, що розстрілювали відступаючих солдатів та вели запеклу боротьбу з бандерівцями.

Повстанці йшли за маршрутом Шипіт – Брустури – Шешори, багато стрільців було в одностроях угорської армії, мали мадярську зброю.

У Шешорах переходили суцільний коридор угорців. Вони показували на бандерівців пальцями і кричали: «Унгар! Унгар!». Але жодна куля з їхнього боку випущена не була. А попереду сотні, усміхаючись на буланому коні їхав Дмитро «Скуба» Гах. Фронт хлопці перейшли у Пістині, де кілька днів буди змушені розміновувати поля. Надалі партизанів чекала довга, виснажлива, нерівна боротьба з червоноармійцями.

Після бою з чекістами у Кривобродах сотня відправилась в ліси під Ключевом, де дислокувалася Березовська сотня «Мороза» ( Дмитра Негрича).

Розвідка донесла, що в Середньоберезівській школі розквартирувалася група чекістів, і «Скуба» вирішив знищити її. Пропонував ударити разом з березунами, але «Мороз» відмовився, мотивуючи це тим, що його хлопці ще не вишколені. Дозволив лише вибрати кількох добровольців. Напад на школу виявився невдалим. Хтось, мабуть, попередив більшовиків, і в нічному бою повстанці втратили трьох вояків.

Далі рейдом пішли на Яремче з метою визволити заарештованих підпільників, але задум не вдався, бо містечко було буквально нашпиговане червоноармійцями.  Потім провели великий бій з москалями в Коршеві і направились з боями до Дністра. У селі Корневі зав’язався бій, який тривав цілий день. Тоді Дмитра Гаха призначили курінним. Повстанці потрапили в скрутне становище, бо москалі великими силами з танками переправлялись з тернопільського боку через Дністер, використовували артилерію, авіацію. Значних втрат зазнали обидві сторони, а «Скуба» був поранений.

28 грудня 1944 року в Березові зустрілись курені «Скуби», «Козака» і «Різуна» з Чорного Лісу. На спільній нараді штабів було вирішено вибити червоноармійців з Космача. Там перебували тоді відділи НКВС і спецвідділ червонопогонників.

Оточення села закінчилось 30 грудня о 4-й годині вранці. Маючи в розпорядженні гранатомети, кулемети та іншу зброю, повстанці вибили ворога з Космача о 16-й годині. Було вбито біля 500 москалів, здобуто велику кількість зброї, провізії , возів та коней.  В цьому бою було поранено  10 повстанців.  Першого січня курені розійшлися,  а скубівці залишилися і почали готуватися до Різдва. Разом з стрільцями святкував тоді у Космачі увесь крайовий провід, вище командування УПА,  прибув і крайовий провідник Буковини «Сталь» (Василь Савчак). А «Скуба» стежив за порядком, роз’їжджаючи селом на трофейному мотоциклі.  Простора, затишна гуцульська хата на мить затихла і оповилась смутком, коли крайовий провідник ОУН «Роберт» (Ярослав Мельник) , вітаючи хлопців з Різдвом Христовим, сказав, що для декого з присутніх воно, можливо, останнє в житті, бо світова війна завершувалась, і Москва кинула на ліквідацію УПА та підпілля величезні сили.

Уже відразу по Різдві радянське командування вирішило будь-що вибити повстанців з «бандерівської столиці» (так москалі називали Космач). Розпочався концентрований наступ від Жаб’є, Микуличина та Коломиї. Щоб не піддавати село в ході боїв знищенню, командування УПА вивело з нього усі підрозділи, розташувавши їх довкола в лісах. Чекісти зайняли село без бою, а сотні наглухо замкнули навкруги Космача смертельне коло. На цей час з Чорного Лісу підійшов ще й  рейдуючий курінь «Прута», і всі сотні одночасно відкрили цілеспрямований вогонь  на знищення ворога з усіх видів зброї. Як згадував сотенний куреня «Прута»  Володимир Чав’як  «Чорнота», першим ударив курінь «Скуби». Розвиднювалось, і з гір було добре видно як заметушилися більшовицькі караули. Москалі якраз збиралися снідати, але такого сніданку вони не чекали. Голі-босі вискакували на сніг. Залягли. Зареготали повстанські кулемети. Більше двох годин червоноармійці не витримала і почали тікати, але скрізь наштовхувались на щільний вогонь. Метались, як у пеклі.  А тут ще з Коломиї прилетіли літаки і почали бомбити своїх, бо думали, що то партизани уже захопили село.  Оточенці по рації просили допомоги, і з усіх напрямків Космача були розставлені запобіжні застави.  Березовська сотня знищила тоді (вдосвіта 15-го січня) на присілку Рушір цілий полк прикордонників. У снігах залишилося лежати близько 400 червоноармійців.

Звичайно ж, вороги такого погрому забути не могли, і новий великий наступ розпочався 13 лютого. Три дні безуспішно наступали вони з різних сторін і взяли село аж тоді, коли повстанці плавно відійшли в гори, евакуювали поранених, вивезли майно, а сталінці 140 своїх убитих спалили в гуцульських хатах. Але й навічно залишилися спочивати у космацькій землі і 36 вояків куреня «Скуби».

Навесні 1945-го року на Прикарпаття були кинуті свіжі великі московські сили. На коломийському окрузі, де оперувало 16 сотень УПА (десь 3,5 тисячі вояків), було направлено 40 тисяч чекістів з авіацією та артилерією.

Настали неймовірно важкі бої, в яких загинуло понад половину повстанців. Не обминули великі втрати і курінь «Скуби», але в меншій мірі, бо Дмитро Гах був талановитий військовик, суворий, але справедливий зі стрільцями командир, намагався завжди вести бої грамотно і вміло, і це йому часто вдавалося. Через те стрільці йому безмежно довіряли, шанували за знання військової справи, передбачливість, уміння передавати свій досвід.

Так у партизанських рейдах, кровопролитних боях минуло тривожне літо 1945-го року і настала осінь. Багато вояків та підпільників мучилося в енкаведистських катівнях та тюрмах, у тому числі і в Коломиї. Рішучим і несподіваним ударом по місту «Скуба» вирішив визволити в’язнів. 27 вересня 1945 року, під вечір, курінь у повному бойовому складі вийшов на Воскресінецьку гору. На вершині замайорів синьо-жовтий прапор. З неї всю Коломию було видно, як на долоні. Готувався «Скуба» до цієї операції ґрунтовно і наполегливо. Він зосереджено оглядав Коломию через бінокль, чекав слушної нагоди. Розвідка доповіла, що в Коломиї дуже мало ворожого війська. На терміновій нараді старшин куреня було вирішено: під покровом ночі надати несподіваного удару по місту, раптово захопити кубло МДБ, тюрму та лікарню, де було багато в’язнів. Дуже набридли курінному і літаки, що базувалися в Корнилі і проводили розвідку в лісах.

На операцію йшли тільки добровольці, які добре знали Коломию, переважно хлопці, що навчались колись у гімназії та школах міста. То був взірцевий для всього куреня рій «Богуна». Уже затемна стрільці обережно спустилися з гори, берегом Прута дісталися до човна і переправились на лівий берег.

Щоб виманити сили ворога з міста, «Скуба» віддав наказ обстрілювати тюрму та аеродром з гранатометів, яких було шість. У ворожому стані зчинився безлад та паніка, але червоноармійців виявилося так багато, що напасти на тюрму повстанці не наважилися. Прорватися в  міську лікарню за заарештованими підпільниками теж не вдалося, і вони пішли на Воскресінці. Обстріл міста та аеродрому тривав, нічну темінь раз за разом розтинали снопи артилерійських блискавиць. Та раптом на горі пролунав потужний вибух. Брат «Скуби» Петро «Ворон», що теж брав участь у нападі на Коломию, подумав, що большевики оточили і атакують штаб куреня.

Але сталося інакше. У розпалі бою хтось кинув міну у міномет зворотною стороною. Прогримів раптовий вибух, під час якого загинули повстанці-мінометники, а курінному Дмитру Гаху, який стояв поблизу і керував боєм, осколок потрапив у шию і розірвав сонну артерію.  Ще живого з поля бою його виніс рідний брат Петро. Помирав «Скуба» на його руках.

Загибель уславленого курінного Дмитра «Скуби» Гаха була болючим ударом для всього повстанського руху, і її деякий час приховували від вояків. Спочатку «Скубу» поховали в Кривобродах, але через декілька днів Службою безпеки УПА було вирішено переховати таємно на цвинтарі в селі Трач Косівського району. Адже Дмитро Гах заповів, щоб його поховали біля могили зв’язкової «Зірки», – дівчини, яку любив. «Зірка» – Гаврилюк (Семенюк) Катерина з Тростянця, народилась 1919 року, убита в 1945 році.

Коли не стало командира, хлопці й надалі трималися разом, називали себе тільки «скубівцями», а курінним призначили відважного і кмітливого сотенного з Яблунова Юрія Долішняка «Білого».

За виняткову мужність, відвагу, командирську доблесть командування УПА нагородило Дмитра Гаха орденом Золотого Хреста. Він назавжди залишився у пам’яті потомків як незламний борець за волю.

 

Один комментарий на “Славетний командир УПА – Дмитро «Скуба» Гах

  1. Насправді “Скуба” був відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (25.04.1945).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *